Що робити, коли банк нав'язує страхового агента або нотаріуса при видачі кредиту

Випадки нав'язування банком при укладенні кредитного договору послуг певної страхової компанії далеко не одиничні. Підтвердженням є той факт, що подібною практикою вже зацікавився Антимонопольний комітет України (далі - «АМКУ»). За станом на сьогоднішній день керівники «Райффайзен Банку Аваль», «ОТП Банку», «Укрсиббанку», «Приватбанку» і «Укрсоцбанку» отримали два офіційні звернення Голови АМКУ. Причому, останній лист датований липнем цього року. АМКУ «пригрозив» банкам порушенням кримінальної справи і штрафними санкціями у розмірі 10 % річного доходу у разі отримання хоч би однієї скарги відносно нав'язування банком страхової компанії.

Спершу пропоную розглянути витоки проблеми.

Якщо Ви збираєтеся отримати кредит у банку під заставу, Вам слід обов'язково застрахувати предмет запоруки на випадок його ушкодження або знищення. Саме у такій ситуації банк почне «ненав'язливо» пропонувати Вам список страхових компаній, з однією з яких Вам слід співпрацювати. При цьому «лояльна рекомендація» нерідко закінчується загрозами ненадання кредиту у разі, якщо Ви не побажаєте звернутися в одну із запропонованих компаній.

Звідки ж береться список «потрібних» компаній і хто його формує? Співпраця «банк - страхова компанія» є вигідною для обох суб'єктів, і не скористатися перевагами такого партнерства було б безрозсудно. В організаційному плані така співпраця оформляється шляхом акредитації. Слід звернути увагу, що на законодавчому рівні це поняття не розкрите. Під процесом акредитації розуміють відбір банком тих страхових компаній, з якими він планує співпрацювати на постійних підставах, якщо такі компанії також виявили своє бажання.

З точки зору логіки, акредитація має бути вигідною не лише банку, але і клієнтові. Банк, будучи обізнанішим на ринку страхових послуг, визначає найнадійніші компанії, після чого пропонує їх споживачеві. Таким чином, у клієнта, який, можливо, і так довго шукав надійний банк, немає необхідності шукати ще і страхову компанію. У цьому плані важливо, щоб основним критерієм акредитації була гарантована виплата компенсації при настанні страхового випадку. Передбачається, що до моменту акредитації банк ретельно вивчає діяльність компанії, її показники і звітність.

На практиці ж деякі банки зовсім не керуються вищезгаданими критеріями. Співпраця «банк - страхова компанія» нерідко будується за алгоритмом:
1) розміщення страховою компанією депозиту у розмірі декількох мільйонів гривень;
2) акредитація банком такої компанії;
3) надання банком клієнтів для страхової компанії.
У результаті для клієнта утворюється замкнутий круг, в якому надання кредиту може безпосередньо залежати від страхування в тій або іншій компанії.

Погано, що така схема успішно працює тільки тому, що споживач банківських послуг не знає своїх прав, а отже - не може захистити себе від свавілля.

По-перше, згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України «сторони - вільні при укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору». Головне - дотримуватися вимог кодексу і інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимоги розумності і справедливості. Також відповідно до частини третьої статті 203 «волевиявлення учасника угоди має бути вільним і відповідати його внутрішній волі». В основу вказаних норм покладений принцип свободи волевиявлення, завдяки якому клієнт банку має повне право самостійно вибирати страхову компанію. При цьому банк не може відмовити в укладенні договору, оскільки вимога відносно страхування клієнтом дотримана.

По-друге, відповідно до частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» «банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів або послуг від банку або від спорідненої або пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг». Ця стаття є ще одним аргументом на користь клієнта. Крім того, частина перша статті 53 Закону «забороняє банкам підписувати договори з метою обмеження конкуренції і монополізації надання кредитів і інших банківських послуг».

По-третє, до ситуації нав'язування банком страхових послуг можна застосувати не одну статтю Закону України «Про захист прав споживачів». Так, пункт 2 частини п'ятої статті 11 Закону стосується договорів про надання споживчого кредиту і передбачає, що несправедливими є умови договору, коли «споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитором або третьою особою, визначеною кредитором, крім випадків, коли укладення такого договору потрібно відповідно до законодавства і/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача». Згідно частини четвертої статті 19 Закону дії банку можна вважати агресивною підприємницькою практикою, якщо на свободу вибору або поведінки споживача істотно впливають з метою придбання конкретного товару. Стаття 21 Закону містить цілий перелік порушень, застосованих до даної ситуації, а саме: порушення права споживача на свободу вибору продукції; порушення свободи волевиявлення при реалізації продукції і інші.

І нарешті, з цього питання є позиція Національного банку України, надана у відповідь на офіційне звернення Ліги страхових організацій України. У випадку, якщо при видачі кредиту обов'язковою умовою являється укладення договорів страхування винятково із страховими компаніями, визначеними банком, позичальник має право звернутися до суду за захистом своїх прав.

Перераховані норми лише підтверджують, що на рівні законодавства існує пряма заборона нав'язування банками послуг певних страхових компаній. Ми стикаємося з типовою для нашої країни ситуацією, коли законом прописані правила, які на практиці не виконуються. Головне - розуміти, що така ситуація не є патовою, і навіть звичайний споживач може з нею впоратися, добившись дотримання своїх прав.

Отже, клієнтові банку слід строго оперувати нормою закону, адже закон - на його стороні. Зазвичай упевненої і аргументованої позиції вистачає для того, щоб банк «здався», адже банк прекрасно розуміє неправомірність своїх дій і лише розраховує на незнання споживача. За захистом своїх прав із скаргою можна звернутися в Національний банк України, орган по захисту прав споживачів, АМКУ, і нарешті - суд.

І наостанок, нав'язування банком страхових компаній - явище негативне не лише для клієнтів, але і для страхових. Як вже зазначалося раніше, акредитація могла б приносити користь, але банки, співпрацюючи з одною-двома компаніями (не завжди надійними і авторитетними) і висуваючи непосильні вимоги до такого партнерства, спотворюють суть акредитації. В результаті - для надійніших страхових компаній обмежений доступ на ринок. Виходом з такої ситуації може бути прийняття на законодавчому рівні правил акредитації. Такі правила вже були розроблені Лігою страхових організацій України.
Юрист компанії «ЮСТІКОН» Чернокондратенко Маргарита
Опубліковано на інформаційному юридичному порталі Pravotoday, стаття «Свобода, рівність, братерство. Що робити, коли банк нав'язує страхового агента або нотаріуса при видачі кредиту»